ФОП Риженко В.О.
Медичне обладнання

             UKRAINE

Історія

З давніх часів медицина розділилась на дві гілки: одні лікарі лікували та й лікують розлади внутрішніх частин літа, до того ж поряд з гігієнічними засобами призначають внутрішні ліки; інші ж мають справу з хворобами зовнішньої частини, з пошкодженнями кісток, м'язів та органів, які потребують хірургічного втручання. Цей поділ медицини на внутрішню, або так звану терапію, та зовнішню, або ж хірургія. Цей розподіл був встановлений ще в доісторичну епоху; пізніше кожна з цих гілок розділилась на окремі частини. Вчення про внутрішні хвороби називається приватною патологією та терапією; до неї відноситься наука про ознаки хвороби — діагностика, також знання речовин, які потрібно застосовувати взагалі при різних розладах — загальна терапія. В останній науці викладаються основи різноманітних лікувальних прийомів, такі як елекро-лікування, масаж, гімнастика, застосування води, перебування в повітрі різноманітного складу та тиску, перебування у різних кліматах та ін. Від хірургії відокремилась наука очних хвороб, так звана офтальмологія; також предметами особливих наук зробили хвороби шкіри (дерматологія), сифіліс (бактеріологія), хвороби матки та її придатків (гінекологія), прийняття родів: правильні або ненормальні (акушерство), хвороби носу та горла (ларингологія) а також вуха (отологія), окрім того окремим науками вивчаються правила лікування ран та накладення пов'язок (десмургія), правила застосування хірургічних приладів (медичне товарознавство) і правила проведення операцій (оперативна хірургія). Нервові хвороби раніше відносились до внутрішніх, а на даний момент розглядаються в психіатрії. Вчення про збереження здоров'я складає собою предмет гігієни; правила виявлення причини насильної смерті викладаються в судовій медицині. Причини її успіхів та невдач досліджуються історією медицини, а способи якими досягається достовірність медичних знань, загалом наукові основи медицини — енциклопедією або ж філософією медицини. Знайомство з хворобами немислимо без знання цілого ряду наук. Насамперед всього, необхідне знайомство з анатомією; одна її частина вивчає відповідне розташування частин та органів — топографічна анатомія; вивчення самої найдрібнішої будови тканин — гістологія; наука про розвиток тканин і всього тіла — ембріологія. Дослідженням цього всього у здоровому стані займається фізіологія, а вивченням розладів — загальна патологія, вивчення розладів в залежності від найдрібніших грибків — бактеріологія. Дія ліків зробилась вмістом фармакології, дія отрути та протиотрути — токсикологія, знання ботанічних і хімічних властивостей лікувальних засобів досягаються за допомогою фармації. Уявлення про те, чим страждав хворий пацієнт, доводиться остаточно лиш при розтині тіла хворого; висновки, які були досягнути за допомогою розтину, обговорюються патологічною анатомією; вона ж приносить величезну користь, піддаючи мікроскопічному дослідженню частинки відторгнутих тканин і дає в руки лікаря основи для вірного розпізнання хвороби. Вивченню хімічного складу тканин і відділів присвячена фізіологічна хімія. Справжні перепони для лікаря починаються біля ліжка хворого; тут він призваний всі свої знання, всю свою досвідченість до певного випадку, тут він має справу не з абстрактною хворобою, а з самим хворим, з особливостями його статури, з припадками, та різними соціальними положеннями та ін. Не існує двох абсолютно однакових хворих з абсолютно однаковим розладом органів чи ще чогось, а тому лікарський плив змінюється від хворого до хворого. Лікар який прийшов до хворого лікар, виявляє на основі запитань та деяких ознак, попередній стан здоров'я та дізнається про попередні хвороби (анамнез), розпитує про хворобливе почуття (так зване суб'єктивне дослідження), а після цього відкриває розлади, застосовуючи свої органи відчуттів (в допомогу до яких служать різноманітні пристосування), також використовує мікроскоп та прийоми хімії об'єктивне дослідження). Лиш після цього лікар може поставити діагноз хвороби, а також зробити певне припущення про можливі наслідки такого розладу в найближчий час; керуючись подібними висновками, він призначає лікування. Такими особливостями відрізняється наукове, або раціональне, лікування від емпіричного; при останньому медикамент дається без всякого відому хворого. Значення медицини, а відповідно і лікарів, у всі часи було дуже великим; немає сумнівів, що воно буде рости з загальними успіхами природних наук. Інформацію взято з Вікіпедії — вільної енциклопедії